Золоті відходи. Чому Україна тоне у смітті і хто на цьому заробляє — розслідування NV

Колаж NV (Фото:NV)

NV дослідив нелегальні схеми у захороненні побутових відходів, на яких збагачуються влада і тіньовий бізнес. Щоб здолати цей сміттєвий тандем, потрібні непопулярні рішення і дуже багато грошей. Зокрема — грошей простих українців.

Мер Сум Олександр Лисенко надовго запам’ятає 2 жовтня 2023 року. Очільника 250-тисячного міста разом з директором Департаменту інфраструктури міськради затримали СБУ та НАБУ під час отримання хабаря у розміпрі 1,4 млн грн. За версією слідства, його підозрюють у вимаганні більше ніж 2 млн грн з компанії, яка займається вивезенням сміття з Сум. Мотив хабаря — встановлення вигідного для компанії тарифа. Чиновника тимчасово відсторонили від посади.

Лисенко не визнає провину. Але ця історія наочно ілюструє ситуацію, яка склалася на сміттєвому ринку всієї України. Через застарілість законодавства і нерішучість влади, мільярдний бізнес з вивезення та утилізації відходів перебуває в тіні.

У результаті в країні практично відсутні сучасні сміттєпереробні заводи, які дають можливість генерувати вторинну сировину та зменшувати обсяги захоронення відходів. І якщо військами агресора окуповано близько 18% територіі України, то ще 7% окуповані сміттєзвалищами.

NV досліджував, чому Україна тоне у смітті і хто на цьому заробляє?

Сміттєсортувальна лінія — лише перший крок до створення сміттєпереробних заводів / Фото: Стрийська районна державна адміністрація via facebook

Сміттєвий потік

Ігор Тинний, співвласник компанії Київспецтранс, яка займається вивезенням і захороненням сміття в Києві, каже, що в світі не існує способу прибуткової переробки несортованого побутового сміття на ринкових засадах. «Тому послуга з вивезення та утилізації відходів має фінансуватися або через гроші, що закладені у вартість товару, або через податок, який сплачують всі громадяни», — пояснює бізнесмен. Наприклад вивезення та переробку пластику можуть фінансувати виробники упаковки, яка стає все більшою проблемою для навколишнього середовища. Проте в Україні, на відміну від більш розвинутих країн, ця система працює дуже неефективно. А в більшості сіл і невеликих населених пунктів взагалі немає послуги з вивезення відходів. Тому їх просто закопують або викидають у лісосмуги.

Загальний обсяг накопичених промислових і побутових відходів до повномасштабного вторгнення РФ в Україну становив 15,6 млрд тонн, констатують у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України.

«Щороку в Україні викидають 10−11 млн тонн сміття. З них переробляється 3−6%, спалюється 1−2%. Інше вивозять на полігони», — розповідає NV Костянтин Яловий, ексголова постійної комісії Київради з питань екологічної політики, ініціатор створення Екологічної стратегії Києва.

З одного боку, полігони є. Міндовкілля обліковує 5,7 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею майже 8 тис. га. Але з них 162 — вже перевантажені, 693 — не відповідають нормам екологічної безпеки, а з 2197 сміттєзвалищ, які потребують рекультивації, фактично рекультивовані лише 258, констатує Яловий.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

З іншого боку, куди більше в країні нелегальних сміттєзвалищ. За оцінками екоактивістів, їхня кількість сягає 33−35 тис. і щороку виникають нові. Що на них відбувається, не знає ніхто. «Їх загальну площу встановити важко, проте серед екологів активно циркулює цифра у 43 тис. кв. км — каже Яловий. — Це 7% території України». Лише у 2022 році було виявлено 14,7 тис. несанкціонованих звалищ, ліквідовано лише 12,4 тис. загальною площею 0,36 тис. га.

Рекультивація Грибовицького сміттєзвалища біля Львова / Фото: city-adm.lviv.ua

Україна — не ЄС. Поки що

У Швеції щорічно переробляється понад 99% сміття, у Німеччині — понад 60%, у Польщі — 43%. Ці показники постійно зростають. З побутових відходів отримують вторинну сировину, біогаз, електроенергію, добрива.

Окрім розвантаження полігонів, будівництво сміттєпереробних заводів може надати серйозний поштовх для економіки. Одна з переваг сучасних підприємств — сортування та повторне використання паперу, пластику, скла, металу та інших ресурсів, які в Україні донедавна розглядалися виключно як сміття.

Наприклад, у Німеччині понад 400 сміттєпереробних підприємств, галузь має річний оборот понад 200 млрд євро. Вона зростає кожного року в середньому на 14% і забезпечує роботою 250 тис. людей.

Україні до таких показників поки далеко. Опитані фахівці вважають достатнім для початку мати хоча б по одному сміттєпереробному заводу в кожній області. У Міндовкілля кажуть, що оптимальна кількість — 200 підприємств.

За даними профільного міністерства, сьогодні у 26 населених пунктах України працює 31 сміттєсортувальна лінія. Потужність кожної з них не перевищує 30 тис. т/рік. Але це не повноцінні переробні підприємства, а саме лінії, на яких сортуються окремі види вторсировини.

Кілька об’єктів, які можна називати заводами, перебувають на різних стадіях проєктування та будівництва у Житомирі, Харкові, Львові, Хмельницькому та селі Яноші на Закарпатті. Повноцінний сміттєпереробний завод відрізняється від більшості існуючих в Україні сортувальних ліній, пояснює Ніколь Данилова, голова Асоціації управління відходами. «На ньому не лише отримують вторинну сировину (склобій, макулатуру, пластик тощо), але й використовують вологі залишки, наприклад, для отримання компосту або біометану, з якого генерують електроенергію», — розповідає Данилова.

Найбільший з них потужністю 250 тис. тонн на рік має запрацювати наступного року у Львові. Серед особливостей — можливість готувати матеріал для RDF-палива (тверде відновлене паливо у вигляді гранул або брикетів, яке можна спалювати). Також частково працює новий завод у Житомирі проєктною потужністю 45 тис. тонн.

Але, порівняно з 10 млн т відходів на рік, все це — крапля в морі.

Вартість технологій з переробки сміття на прикладі Закарпатської області / Фото: Міндовкілля / NV Бізнес

ДОВІДКА: Унікальний для України приклад

Щороку Київ генерує близько 1,2 млн тонн відходів, повідомив NV заступник голови Київської міської державної адміністрації Петро Пантелеєв. Це близько 10% від обсягу, який генерується на всій території України.

У Києві зберігся єдиний сміттєспалювальний завод на всю країну — Енергія. Він використовує одну з популярних у світі технологій утилізації сміття. Але в цьому випадку всі відходи знищуються, не маючи шансів на повторне використання.

КП Київтеплоенерго, яке управляє цим заводом, на запит NV Бізнес повідомило, що Енергія щороку спалює 250 тис. тонн сміття — це приблизно 20% побутових відходів, які генерує місто Київ. «За рахунок виробленого заводом тепла забезпечується опаленням близько 200, а гарячою водою — 300 багатоповерхівок», — каже директор Київтеплоенерго Вячеслав Бінд. Він уточнює, що більшість побутових відходів, які приймає завод, надходять від постачальників, які мають сортувальні станції. Це дає можливість підвищити ефективність роботи обладнання.

Колись в Україні працювало ще три подібні підприємства — у Дніпрі, Харкові та окупованому Севастополі. А в Європі працює понад 450 сміттєспалювальних заводів. Але, за словами Бінда, щоб підвищити ефективність такої технології, все одно потрібно впроваджувати сміттєпереробні комплекси для глибокого сортування відходів, отримання і використання біогазу для вироблення електричної і теплової енергії. Тобто спалювання сміття стає ефективнішим після сортування.

Сміттєспалювальний завод Енергія (Київ) / Фото: Київтеплоенерго

Кому вигідні гори непереробленого сміття

Чому в Україні сортування та переробка відходів перебувають у настільки жахливому стані? «У нас, як кажуть, джек-пот. Є проблеми з боку інвестора, з боку влади, з боку власників полігонів, і з боку звичайних громадян», — розводить руками Яловий.

Певний час все пояснювали відсутністю прогресивного законодавства. Лише цього липня набув чинності новий Закон України «Про управління відходами». Зокрема, в ньому вводиться поняття сировини, яку можна вилучати з відходів. На думку Ялового, це має зробити переробку інвестиційно привабливою.

Але це — рамковий закон і його поява навряд чи змінить реальну ситуацію. «Регулювання буде здійснюватися підзаконними актами та спеціалізованими законами, більшість з яких ще не підготовленні та не введені в дію», — каже Олександр Лимар, директор організації розширеної відповідальності виробника Рекопак. Наприклад, ідеться про Закон України Про упаковку та відходи упаковки, який має запровадити розширену відповідальність виробників упаковки.

Під час зустрічі з кореспондентом NV Лимар демонструє пластикову пляшку з-під соку, на якій практично не видно спеціального маркування. «Коли закон буде ухвалено і він набуде чинності, таку тару буде заборонено використовувати, — зазначає голова Рекопак. — Тому що невідомо з чого вона вироблена та яким чином її переробляти». У перспективі ж виробники тари фактично платитимуть за її збирання від споживачів і передання на переробку. Тому вони матимуть фінансову зацікавленість у коректній роботі системи: від виробництва і продажу до утилізації і переробки.

Саме відсутність економічних стимулів, більшість опитаних фахівців називають причиною відсутності змін в українській індустрії відходів. Поточна система вивезення відходів побудована на тому, що частина сміття просто не доїжджає до полігонів і сміттєзвалищ, а також на інших зловживаннях. «Машини викидають його в лісосмугах, а звітують, що відвезли на полігон і заплатили місту за цю послугу, — каже один із співрозмовників-екологів на умовах анонімності. — Зі свого боку напівлегальні сміттєзвалища звітують про завищені обсяги прийнятого сміття. І за все це платять громадяни».

Основні складнощі для будівництва сміттєпереробних заводів

• Непрозоре відведення земельних ділянок;

• Великі обсяги інвестицій;

• Нестабільний ринок вторинної сировини та відсутність підприємств і умов поставки та споживання альтернативного палива RDF/SFR;

• Низькі тарифи на послуги із захоронення відходів;

• Недостатнє фінансування управління побутовими відходами;

• Неповні та неякісні дані утворення та управління побутовими відходами (не всі дані про утворення сміття обліковуються в державній статистиці, є розбіжності в одиницях обліку — десь тонни, а десь кубічні метри);

• Непрозора процедура проведення конкурсів на визначення виконавців послуг поводження з відходами;

• Застаріла матеріально-технічна база підприємств;

• Відсутність більшості професій для сфери управління відходами в «Класифікаторі професій».

Джерело: Міндовкілля

Сміття, яке з берегів змивають карпатські річки, вже давно є великою проблемою / Фото: Ігор Тинний

Частково цю інформацію підтверджують дані Міндовкілля. Від 10 до 30% побутових відходів, утворюваних підприємствами всіх форм власності, перебувають поза статистичним обліком і контролем з боку органів місцевого самоврядування, кажуть у міністерстві. Хоча в подальшому відходи потрапляють на об’єкти відновлення та видалення.

Крім того, державний облік і статистика побутових відходів в Україні дійсно ведуться як у кубічних метрах так і в кілограмах та тоннах. «Коливання маси відходів в 1 м куб. у населених пунктах перебуває в межах 150−300 кг, що призводить до значних похибок при визначенні обсягів утворюваних відходів на всіх рівнях», — повідомили в Міндовкілля.

Вірогідно, поглиблює корупційні зв’язки і те, що близько 80% компаній, пов’язаних зі сміттєвою темою, мають статус державних або комунальних підприємств.

За словами Ялового, полігонам вигідно складати «піраміди Хеопса», брати за це гроші і нічого більше не робити. «Тут допоможе лише встановлення нових жорстких екологічних норм і не менш жорсткий та постійний контроль із захмарними штрафами», — каже еколог.

У Данилової є сумніви, що цього достатньо: «Якби власникам легальних полігонів сьогодні запропонували їх закрити, то вони із задоволенням погодилися б на це, тому що це зупиняє не роботу з полігоном. Так, продовжиться постійне очищення фільтрату, проте роботу вдасться розвантажити за рахунок припинення надходження нових відходів». До того ж компанії-оператори мають інвестувати в оновлення техніки та проведення рекультиваційних робіт, хоча це не завжди передбачено у тарифі. А це — джерело корупційних рішень влади.

У чому сходяться всі співрозмовники NV, фінансування роботи сміттєпереробного заводу призведе до збільшення тарифів на вивезення сміття.

Приклади корупційних схем

NV Бізнес опитав фахівців, які знайомі з тим, як працює український ринок вивезення і захоронення сміття. Вони розповіли про схеми, які дозволяють генерувати кошти, які не піддаються офіційному обліку. Більшість зі схем можливі завдяки тому, що цей сегмент контролюється органами місцевого самоврядування, які регулюють діяльність комунальних підприємств у сфері поводження з відходами.

На сміттєзвалищах живуть і працюють неофіційні сортувальники (як правило, безхатьки), які відбирають сировину для вторинної переробки, яку потім продають «смотрящі» за сміттєзвалищем.
При проведенні тендерів на закупівлю обладнання, контейнерів завищують ціни, бо більшість підприємств-учасників ринку мають комунальну або державну власність.
При проведенні конкурсів на вивезення муніципальних відходів пропонуються хабарі місцевій владі або відбувається зміна керівництва комунальних підприємств на людей, що наближені до місцевих чиновників.
Отримання оплати від органів місцевого самоврядування (ОМС) за перевезення та складування відходів на сміттєзвалищах, але при цьому сміття не доїжджає до полігонів та звалищ, викидається в лісосмугах. Різниця ділиться між усіма учасниками процесу.
Хабарі за відсутність перевірок закритих територій, на яких накопичується сміття, або полігонів, які за документами вже заповнені, проте продовжують приймати сміття.
Орган місцевого самоврядування (ОМС) самостійно визначає умови щодо визначення виконавця послуг. Оскаржити ці умови і сам вибір неможливо. Тому, наприклад, ОМС може обрати виконавця, якій у свою чергу може найняти співвиконавця, який і виконує всю роботу зі збирання та перевезення відходів.
Тариф на послугу з управління відходами визначає виконавець послуг, а затверджує ОМС. Таким чином, виконавець має домовлятися з ОМС щодо тарифу. Яскравий приклад, який стався у Сумах, коли голова та начальник департаменту ЖКП, вимагали від виконавця хабар, щоб затвердити економічно обґрунтований тариф на послугу.
Плата за послугу з вивезення відходів включає окрему плату за абонентське обслуговування. Це плата за включення в платіжку графи «послуга з вивезення побутових відходів». Тариф за цю послугу коливається в різних громадах від 1,5 грн до 5,5 грн на абонента в місяць. Деякі виконавці користуються послугою сторонніх компаній для надання цієї послуги, куди і переводять значні кошти. Залучення ланцюжка з кількох виконавців дозволяє збільшити тариф з вивезення побутових відходів на 20−30% за рахунок прибутку субпідрядника.
Застаріла форма обмірювання — кубічні метри — дає багато можливостей маніпулювати з об’ємом, та заробляти на цьому гроші. Наприклад, збирання відходів відбувається в кубометрах, а захоронення в тоннах. У різних громадах, можна побачити різне співвідношення між тонною і куб. м. До того ж облік є непублічним. Фактично ніхто не знає, скільки реально відходів захоронюють. Тому неможливо оцінити реальність послуг, за які ОМС сплачує кошти.

Чи є корупційні схеми на смітті за кордоном? Деякі країни Африки за документами імпортують сировину для переробки (пластик, скло тощо), а насправді ввозять сміття і захоронюють. Все тому, що, наприклад, у країнах ЄС ціна захоронення дуже висока.

Вивезення сміття в Києві / Фото: Київспецтранс

Мільярди нізвідки

Для змін у цьому секторі потрібно виокремити два напрями. Перший — це розмір та джерела інвестицій. Другий — перегляд тарифів для населення.

«Щоб побудувати повноцінну інфраструктуру для переробки сміття, яке щорічно генерує Київ, потрібно до $1 млрд, в залежності від обраної технології та виробника обладнання», — каже Ігор Тинний, додаючи, що це без врахування вже накопичених відходів. Вона включатиме збирання, переробку і захоронення нешкідливих залишків, підготовку вторсировини та генерацію теплової і електричної енергії з RDF-палива. Знайти такі інвестиції під час повномасштабної війни практично нереально.

Ба більше, і до лютого 2022 року інвестиції в цей сегмент йшли неквапливо. Фактично, приватний інвестор є лише у одного переробного підприємства — в Житомирі. Але це відносно невеликі інвестиції, запуск заводу постійно відкладався та й сьогодні він працює не на повну потужність.

Проєкти в інших містах фінансуються переважно за рахунок пільгових кредитів міжнародних фінансових інституцій, європейських грантів або обох джерел одночасно.

Наприклад, проєкт у Хмельницькому з рекультивації старого полігону та будівництва заводу потужністю 85 тис тонн на рік оцінюється у 36,5 млн євро і фінансується за рахунок кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і гранту ЄС. «У 2020 році, після комплексної соціальної і екологічної оцінки та розробки Плану дій „зеленого міста“ для Хмельницького за фінансування уряду Швеції, ЄБРР прийняв рішення підтримати цей проєкт і надати кредит у розмірі до 28,5 млн євро, який доповнюється інвестиційним грантом у розмірі до 5 млн євро від Інвестиційної платформи сусідства ЄС (EU Neighbourhood Investment Platform)», — згадує Марк Магалецький, заступник директора ЄБРР в Україні з питань енергетики, транспорту та муніципальної інфраструктури. Ще 3 млн євро мав виділити міський бюджет.

Реалізація проєкту триває, хоча і з затримками, викликаними пандемією коронавірусу та війною, розв’язаною РФ проти України. У 2023 році ЄС виділив додатковий грант на 1,25 млн євро.

У Львові завод будується за підтримки ЄБРР. Контракт з компанією Control Process S.A. було підписано 18 травня 2021 року. Вартість становить майже 35 млн євро. Потужність Львівського заводу, який працюватиме за технологією механіко-біологічної переробки відходів, становитиме 250 тис. тонн відходів на рік. Серед його особливостей не лише отримання вторсировини (пластик, папір, картон, скло, метал), але й низькокалорійного відновленого палива (PRE-RDF). Це дасть можливість суттєво зменшити обсяги відходів, які захоронюються на полігонах — не більше 15% від початкового об’єму, повідомив NV в.о. директора львівського КП Зелене місто Роман Коць.

Проєктна потужність нового заводу дозволяє повністю закрити потребу Львова у переробці відходів. І, найімовірніше, надавати цю послугу іншим громадам, розповів керівник управління з питань поводження з відходами Львівської міської ради Петро Кінаш. Загалом на території Львівської міської територіальної громади щорічно утворюється понад 230 тис. тонн побутових відходів. Вже сьогодні органічні відходи перевозяться на компостувальну станцію, а роздільно зібрані відходи віддають переробним підприємствам.

Втім, робота переробних підприємств призводить до додаткових витрат. Нинішні тарифи суттєво нижчі у порівнянні з країнами Європи. «Тарифи у нас дійсно смішні. 200−300 грн за тонну сміття — це легальні, у напівлегальних можна й дешевше. Для прикладу, у Латвії захоронення на полігоні коштує 95 євро за тонну», — каже Яловий.

В Україні середній тариф для населення, бюджетної сфери та комерційних/промислових підприємств на послуги з управління побутовими відходами формувався лише з оплати вартості збирання та вивезення відходів і їх остаточного видалення на полігоні або сміттєзвалищі (спалюванні в м. Києві). За даними Міндовкілля, в середньому вартість послуг в еквіваленті становить 7−15 євро на рік на одного мешканця. Або 0,32−0,73% від середньорічного доходу на одну особу.

У разі впровадження сучасних технологій із переробки відходів, загальні витрати зростуть приблизно до 1,7% від середнього річного доходу на одне домогосподарство в Україні (будуть у діапазоні від 1,34% до 1,92%). «Тарифи для споживачів мають суттєво підвищитись, і все ще залишатимуться в прийнятних межах цінової доступності», — вважають у профільному міністерстві.

Тариф на захоронення побутових відходів в Україні та інших країнах Європи / Фото: Асоціація управління відходами

Скільки офіційних грошей у сфері відходів

За 2022 рік середній тариф на поводження з побутовими відходами становив 167 грн/м3, зокрема за захоронення — 68 грн/м3. Середній тариф на поводження з побутовими відходами для населення становить 143 грн/м3, у т.ч. за захоронення — 61 грн/м3.

Минулого року послуги у сфері поводження з побутовими відходами надавали 983 організацій. З них лише 214 — приватної власності (21,7%).

За експертними оцінками, обсяг реалізації послуг з вивезення побутових відходів у 2022 році становить понад 5,9 млрд грн.

Обсяг сплачених послуг складає 5,4 млрд грн.

Сума пільг населенню у наданні послуг з вивезення побутових відходів за розрахунками підприємств становила 82 млн грн, а фактично відшкодовано 77 млн грн (95%).

На дотаційне фінансування розвитку та утримання санітарної очистки у 2022 році було виділено майже 940 млн гривень.

Джерело: Мінінфраструктури

Відповідальність має ціну

Різниця в тарифах на захоронення і переробку повинна стимулювати зменшення обсягів відходів, які захоронюються. Це означає, що всі послуги, що пов’язані з вивезенням і утилізацією відходів, мають подорожчати. Місцева та державна влада очевидно до цього не готові, бо це непопулярне рішення, яке неодмінно позначиться на їхніх рейтингах.

А чи готове населення?

«Перед тим, як встановлювати баки для роздільного збору, необхідно чітко роз’яснити населенню: як саме потрібно сортувати, і головне — навіщо», — каже Яловий.

Тут може допомогти приклад Швеції. Там, якщо утворювач відходів посортував їх, то заплатить за вивіз менше, ніж той, хто не сортує. Всі розуміють, що сортувати вигідно.

Данилова з Асоціації з управління відходами як місцевий позитивний приклад наводить Хмельницький. Місто, яке ще не збудувало сміттєпереробний завод, вже кілька років проводить просвітницьку діяльність. «Цією темою займається молода прогресивна команда. Вони знайшли на сміттєзвалищі собаку Гуфі, яка стала символом Гуфі-центру, в якому навчають дітей сортувати відходи. І саме через дітей привчили до цього все місто», — каже Данилова.

Але ж у Хмельницькому лише 250−300 тис. населення. Навчити кілька десятків мільйонів — задача набагато складніша. І, ймовірно, її може вирішити зміна системи штрафів по всій вертикалі утворення відходів.

Костянтин Яловий каже, що штрафи для населення за викидання сміття у неналежних місцях, тобто утворення сміттєзвалищ, становлять від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 340−1360 грн. На посадовців і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 — 1700 грн). «Це надзвичайно маленькі суми», — обурюється еколог.

Він додає, що в Німеччині штрафи сягають від 10 євро за викинуту шкурку від банана до 2,5 тис. євро за викинутий предмет, у складі якого є шкідливі речовини. За повторне порушення штрафи подвоюються.

В Україні штрафи накладають інспектори управління порядку та контролю за благоустроєм місцевої ради. «Проте місцева влада здебільшого ці обов’язки просто ігнорує», — констатує Яловий.

У Спеціалізованій екологічній прокуратурі (СЕП) на запит NV Бізнес відповіли, що впродовж 2021−2023 рр. прокурори забезпечували процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у 2263 кримінальних провадженнях за фактами забруднення відходами землі, атмосферного повітря та водних ресурсів (статті 239, 242, 243 Кримінального кодексу України).

Найпоширенішими кримінальними правопорушеннями у сфері поводження з відходами є забруднення або псування земель (стаття 239 КК України), констатують у Прокуратурі. Зазвичай заявниками, за зверненнями яких внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є правоохоронні і контролюючі органи (понад 1,7 тис повідомлень), фізичні та юридичні особи (понад 500 повідомлень). З іншого боку суб’єктами правопорушень у сфері поводження з відходами в більшості випадків є посадові особи комунальних підприємств і приватних товариств, основним видом статутної діяльності яких є переробка та очищення побутових і промислових відходів.

За вказаний період прокурори пред’явили позовів на 584 млн грн. «Вже задоволено судами позовних вимог на 124 млн гривень», — повідомили в СЕП.

Проблема з утворенням і переробкою відходів в Україні — комплексна. Зупинити засмічення України і відкрити шлях до будівництва сміттєпереробних заводів можна лише викорінюючі сталі підходи, впроваджуючи нове законодавство та економічні стимули, завдяки яким населенню країни та органам місцевого самоврядування буде вигідніше переробляти сміття, ніж його накопичувати.

Тинний наголошує, що у сфері поводження з відходами не потрібні порожні обіцянки: «Це як в оборонній промисловості: всі одразу побачать, якщо Україна почне виробляти власні патрони для стрілецької зброї. Важливо, щоб реформи у будь-якій сфері приводили до реальних змін, а не як у Шекспіра — Much Ado About Nothing (Багато галасу з нічого)». Наприклад, законопроект Про упаковку та відходи упаковки вже схвалив Уряд, його мають розглядати у Верховній Раді. Але поточна версія документа жодними чином не вплине на екологічну ситуацію, а основні забруднювачі не будуть нести відповідальність.

Діяти потрібно вже зараз, бо повномасштабна війна, яку розв’язала Росія в Україні, стала джерелом утворення величезної кількості відходів інших категорій: від будівельних до військових. І вирішувати проблему у значно більших масштабах доведеться вже наступному поколінню українців.

Виробництво здійснене за підтримки EU4IM та фінансування Європейського Союзу

Новий журнал NV вже можна замовити за цим посиланням. У номері: три ексклюзивні інтерв’ю із інтелектуальними зірками Тимоті Снайдером, Енн Епплбаум і Френсісом Фукуямою та одне — із британським експрем’єром Борисом Джонсоном, це чотири погляди на війну, світ, Україну та її майбутнє. Серед матеріалів також — розповідь про найзухваліші операцій ГУР, Топ-50 вітчизняних брендів і Топ-30 світових виробників зброї. Авторські колонки Ярослава Грицака, Стівена Пайфера і Світлани Ройз